Цивільний кодекс України за рівнем значущості називають другою Конституцією. Але Україна ледь не останньою серед країн СНД отримала її. До цього часу чинним у нас був Цивільний Кодекс від 1 січня 1964 року. Майже 13 років незалежності перша стаття цього документу смішила українців та насторожувала Світ. Зокрема в ній йшлося: „Цивільний кодекс ... регулює майнові і пов'язані з ними особисті немайнові відносини з метою створення матеріально-технічної бази комунізму(!)..”.  З початку року, нарешті, ми більше не будуємо „матеріально-технічну базу комунізму”.

Новий кодекс спрямований на захист приватної власності. Саме на цьому ґрунтується шоста книга ЦКУ, що називається – Спадкове право. Старий Кодекс (ст. 529 та 530) передбачав лише дві черги спадкоємців за законом (перша: діти, дружина і батьки, онуки та правнуки якщо на час немає в живих їх батьків; друга: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого). Спадкоємцем третьої черги фактично була держава. Таке вузьке коло спадкоємців відповідало задекларованій меті „створення матеріально-технічної бази комунізму”. Новий ЦКУ на відміну від попереднього надає перевагу  спадкуванню за заповітом, в якому спадкодавець може розпорядитися належним йому майном на користь будь-якої людини. Проте Україна не Америка, в нашому етикеті не дуже поширена така традиція, як складати заповіт. Але коли українець, що збирався жити вічно, раптово помирав, і у нього не було дружини, дітей, батьків, братів та сестер — його майно переходило до держави. У новому Кодексі закладена інша концепція: держава не може зазіхати на скарби нажиті тяжкою працею небіжчика. До вже існуючих черг спадкоємців у новому Кодексі додали ще три. Тепер в разі відсутності близьких перших двох черг на спадщину за законом претендує рідний дядько, або тітка. На підтвердження цих родинних зв’язків треба надати свідоцтво про народження батьків спадкодавця та їх братів або сестер в яких зазначені спільні батьки.

„Єслі у вас нету тьоті”

Відповідно до Сімейного кодексу сім’я складається із людей, що спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Новий Цивільний Кодекс записує таких людей до так званої четвертої черги спадкоємців. Але лише у разі, якщо тривалий час вони жили, як то кажуть, душа в душу, утримували спільне господарство, надавали один одному допомогу тощо. В цьому випадку при відкритті спадщини слід довести, що ви проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років, це можуть бути свідчення сусідів чи інших членів сім’ї. В останню, п’яту чергу спадкоємцями стають інші родичі померлого, аж до шостого ступеня спорідненості (двоюрідні внуки, двоюрідні племінники, двоюрідний дід або баба і так по родоводу). До цієї категорії спадкодавців за законом Новий Кодекс визнає утриманців спадкодавця. Це, або неповнолітня, або непрацездатна людина, яка не є членом родини померлого, але не менш ніж як п’ять років отримувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним, або основним джерелом існування. І лише коли нема жодного з претендентів і нема заповіту, майно померлого перейде у власність територіальної общини, тобто стане комунальною власністю, а не державною. Щоправда вірогідність такого сценарію Новим Кодексом зведена майже нанівець. Хіба що, десь у горах Карпатах помре Йеті (снігова людина), тоді, напевне, безрідній істоті не буде кому залишити свій скарб. Втім, не виключно, що й тут не обійдеться без конфліктів. Зазвичай, на більш-менш пристойну спадщину знаходяться чимало претендентів, що упродовж років мордують один одного  у судах та прокуратурах. Щоб позбавити своїх близьких та рідних сімейних чвар, краще заздалегідь скласти заповіт.

„Як умру, то...”

За переказом, Олександр Македонський заповів поховати його із розпростертими руками, для того щоб усі могли побачити, що він, володар Світу, підкорювач народів, заможна людина, пішов у той світ ні з чим. Ось вони порожні руки, і більш нічого. З цією суворою правдою життя змиритися не легко. В Україні говорити з батьками про заповіт вважається нахабством. Може це через те, що упродовж багатьох років нам не було чого передавати у спадщину, окрім власних боргів (вони разом із майном також успадковуються). А може особлива шана до батьків, що у крові кожного українця заважала звернутися до мами або тата з проханням скласти заповіт. Часткове це пов’язано із релігійними традиціями, адже слов’яни не обтяжували перехід в інші світи матеріальними турботами. Тим не менш, сучасні реалії вимагають змінити  ставлення до заповіту. Адже і в самій Біблії говориться, „ми нічого не принесли в світ, отже нічого не зможемо з нього й винести” (Біблія; 1-е послання до Тимофія 6:7). Розпорядитися тим, що у нас є, краще заздалегідь. Насамперед заповіт визначений як особисте  розпорядження людини на випадок його смерті. Це розпорядження може торкатися не лише долі спадщини але й роз’яснювати волю спадкодавця щодо місця та обряду поховань, надпису на пам’ятнику тощо. Новий ЦКУ встановлює два можливих види вираження волі спадкодавця що має гроші банківському рахунку: заповіт і спеціальне розпорядження банківській установі. При цьому, закон встановлює пріоритет заповіту над розпорядженням вкладника, зробленим банківській установі.

Чисто англійський сценарій

Новий Кодекс, нові традиції. Тепер заповідач має право скласти заповіт, не надаючи при цьому іншим особам, в тому числі і нотаріусу можливості ознайомитися з його змістом (секретний заповіт). Посвідчувати такий заповіт може лише нотаріус. Він має підписати конверт, поставити печатку та в присутності заповідача помістити його у інший конверт. Таким чином, до смерті заповідача, ніхто не вправі ознайомитися зі змістом заповіту. По смерті спадкодавця, нотаріус призначає день, в який письмово запрошує всіх родичів померлого зібратися до „круглого столу”. В разі якщо йому не відомо місцезнаходження близьких небіжчика нотаріус розміщує  відповідне оголошення  у друкованих ЗМІ. Коли вся сім’я зібрана, нотаріус у присутності двох свідків відкриває конверт. Що буває далі, вже давно відзняли англійські кінематографісти. Але Україна не Англія, після відкриття секретного конверту конфліктів та родинних чвар, що перекочують у суди у нас буде більше, аніж у англійців. Потенціальний спадкодавець не завжди добре знайомий з правилами написання заповітів та особливостей їх складання. Навіть після роз’яснення нотаріуса, помилок у документі не бракує.

Мовчання це не завжди знак згоди. У заповіті має бути оговорено все до дрібниць. Приміром батько з якихось високих міркувань вирішив не залишати  своєму непрацездатному або неповнолітньому сину, який був єдиним спадкоємцем за законом першої черги, спадщини. Але той має законне право на обов’язкову частину спадщини. За новим кодексом -- це половина майна, решта перейде до спадкоємців за заповітом. Але лише в тому разі, коли про такого спадкоємця за законом у заповіті взагалі не згадується. Якщо ж спадкодавець спеціально оговорив, що він конкретну людину позбавляє спадщини, то ні про яку частку мова вже не ведеться. Право на спадок за заповітом, може бути обумовлено певною умовою. Зокрема, право на спадщину може бути обумовлено наявністю інших спадкоємців, або народженням спадкоємцем дитини, здобуттям освіти тощо. Приміром заповідач може зазначити, що його донька одержить право на спадкування, в разі якщо на момент відкриття спадщини житиме в Україні чи матиме дітей. Єдине, не допускається визначення в заповіті умови, яка суперечить закону або моральним засадам суспільства.

Податок на смерть

За сміливим спостереженням Бенджаміна Франкліна, смерті та податків не можливо уникнути. У спадковій справі обидві ці неприємності поєднуються. І якщо знаходяться вмільці, здатні уникнути податків, то вже від смерті ще ніхто не втікав. Тож кожному з нас варто подумати, яку спадщину ми залишимо своїм нащадкам. А тим, хто її отримає, --  знати, яку частину з цього скарбу він зобов’язаний віддати державі. Закон України про оподаткування фізичних осіб визначає суму, яку слід спадкоємцю перерахувати до бюджету. Залежить вона від того, що саме успадковано, і від кого. Якщо спадщину отримає один з подружжя, то він оподатковується за нульовою ставкою (тобто, зовсім не оподатковується). Якщо спадщина дістається іншим членам родини: доньці, сину, матері, батькові  -- їм вже доведеться сплачувати податок за ставкою 5 відсотків. Гроші та депозитні сертифікати, які передаються у спадщину члену сім’ї першого черги, оподатковуються за принципом,  до ста мінімальних зарплат – податок 5 відсотків, понад цієї цифри – 13 % (з 2007 року – 15 %). Якщо спадкоємець не є членом родини померлого, себто не входить до першої черги ( тітка, дядько, племінник, брат, сестра тощо), то з нього податок – 13 % ( з 2007 року – 15 %). Цінні папери, промислова та інтелектуальна власність, корпоративні права, об’єкти бізнесу обкладатимуться за ставкою 13 % (з 2007 року – 15 %) незалежно від того, від кого вони були залучені. Тобто, якщо дружина успадкує від чоловіка пакет акцій чи фірму, вона перерахує до бюджету 13 % від їхньої вартості.

Залізна завіса

Найслабше місце нового Закону про оподаткування фізичних осіб -- оподаткування закордонної спадщини. Відповідно до нього, спадщина, отримана із-за кордону, оподатковується за подвійною ставкою. Це вітчизняне ноу-хау. Скоріш за все така норма спровокує нелегальне ввезення в країну успадкованих грошей. В Україні вже з’являються  фірми, які на цьому заробляють. «Гроші приймають у Канаді, під прикриттям поштових платежів, -- пояснює президент Укрінюрколегії Данило Курдельчук, -- потім перевозять до польського банку в Перемишль. А звідти їх везуть Івану, Степану  тощо». Отже, через це побільшає випадків, коли сам спадкоємець «за пазухою» перевозитиме свої мільйони. „Знаю про випадок, коли людина у такий спосіб везла додому гроші, її зупинили, і забрали все. Він навіть не пискнув. Його просто б вбили,” – розповідає Данило Курдельчук. На думку експертів, це положення закону про оподаткування фізичних осіб спровокує нову хвилю подібних злочинів. Юристи сподіваються, що спільними зусиллями їм вдасться переконати депутатів внести відповідні  зміни. Час є, адже в цій частині закон набуває чинності лише з наступного року.

Олег БОЙКО, президент “Центру суспільно-правових досліджень”.