Останнім часом дискусія, що було спалахнула навколо доцільності вступу Украині до СОТ, пішла на спад. Вірогідно, тому є причини. Пауза у процесі матиме зиск. Якщо спокійно, без емоцій від швидкості просуання у тому ж напрямку сусідки-Росії, оцінити, а чи так вже й варто Україні наздоганяти потяг на возику. Іншими словами, як позначиться на економіці країни членство у СОТ. Найперше питання, яке виникає у звязку з просуванням до СОТ - що дає перебування у лавах високоповажнї організації? Світова організація торгівлі - це спеціальне транснаціональне адміністративне утворення, що має на меті регулювати ситуацію на світовому ринку. СОТ має низку "табу". До яких, зокрема, належить велика торгівля нафтою та енергоносіями. Однак на рівні так званої "товарної торгівлі" СОТ постає солідним авторитетом. Наприклад, регулює ціни на групи товарів і водночас вирішує, кого варто допускати до світового ринку. Останнім часом СОТ намагалася сказати своє слово у процесах на світовому нафтовому ринку. Чого шукає у СОТ Украина? Усе дуже просто - виходу на зовнішній ринок. Річний товарний обіг з країнами ЄС за 2004 рік майже дорівнює такому ж показнику відносно країн СНД. Але якщо ринок близьких сусідів є більш відкритим завдяки тому, що збереглися елементи ще СРСРівської інфраструктури, то вихід на "далекий" зовнішній ринок є складним поза СОТ. Фактично Украина вже посунула свої товари у всі доступні ніші, продукція українських товаровиробників користується попитом, але вітчизняна економіка має значний потенціал, що перевищує обсяги реалізації продукції за окремими, не системними контрактами. Характерною рисою української економіки є значна частка АПК у структурі вирбництва. Але - і це є фактом - саме продовольчі товари, за винятком окремих виробів - і не можуть пробитися на зовнішній ринок. За умови, що вони займають домінуюче місце у загальному виробництві, варто пригадати, що СОТ не лише ціни на товари, ввізні митата інші елементи торгової політики, а й, за правилами, загальними для всіх членів організації, обмежує дотації держав у певні галузі економіки, не зважаючи на обставини й умови. Робиться це для того, щоб ціна на, скажімо, кукурудзу, була відносно однаковою на всій території ринку, що формується країнами СОТ. Тому нові члени цієї організації зазвичай переживають достатньо складний період адаптації, що проявляється у перегляді галузевих структур економік цих країн. За прогнозами спеціалістів Центру Разумкова, зі вступом України до СОТ саме аграрний сектор матиме найбільші проблеми. З-поміж комплексу наслідків для АПК можна спрогнозувати зростання обсягів конкуруючого імпорту, зокрема, продовольства і сільгоспсировини. Водночас зросте експорт українського соняшника і зерна. Отже, "підстрибнуть" ціни на ці товари і на внутріщньому ринку. Окрім того, наразі українські аграрії отримують від уряду низку пільг, про які у СОТ доведеться забути. Скажімо, цього року парламент ухвалив закон про зміни до закону про ПДВ, де передбачено пільговий режим оподаткування сільгоспвиробників. Відтак у кишенях селян залишається чимала частка прибутку. Вочевидь, при перебуванні у СОТ подібні законопроекти необхідно буде вивіряти з політикою організації. Досвід Польщі, Румунії, Чехії та Угорщини - членів СОТ з 1995 року - свідчить, що не відбулося очікуваного ефекту "відкритих дверей" для експортних потоків цих країн. Свідченням цього є від'ємне сальдо їх зовнішньоторгового балансу. Більше того, за п'ять років перебування у СОТ жодній із цих країн не вдалося. Обмеження державної підтримки сільського господарства в Угорщині та Румунії призвело до того, що традиційно аграрно орієнтовані регіони перестали бути такими, перепрофілювалися на мультипромислову політику. Мультипромисловість в Україні може дати позитивний ефект, оскільки стане своєрідним моніторингом стану справ в економіці у розгорнутому по галузевому вигляді. Водночас, якщо дотації сільгоспвиробникам буде обмежено, то АПК нашої країни має всі шанси залишитися не модернізованою галуззю, що демонструватиме стійке відставання від відповідних показників АПК країн-партнерів по СОТ. Скажімо, у нас досить розвинене виробництво цукру з цукрових буряків. В Угорщині через декілька років по вступу до СОТ не залишилося жодного цукрового заводу, хоча кліматичні умови у цій країні сприяють культивації цукрових культур. Доцільно зауважити також, що в Україні рівень підтримки аграрного сектору прямими дотаціями у монетарному вигляді відається більш низьким, ніж у деяких країнах СОТ та ЄС. Наприклад, у тій же Угорщині субсидії складали 111 доларів на душу населення, в Україні - 3,3 долара. Тобто, з одного боку, певний амортизаційний поріг існує. З іншого, не зайвим буде пригадати, що вступ до СОТ означає, що українська сільгосппродукція отримає потужного конкурента у вигляді СОТівських продовольчих товарів, які, можливо (зважаючи на зависокі тарифи на енергоносії для українських підприємців) будуть дорожчими за імпортні аналоги. Наприклад, не є фантастичною ситуація, коли угорське сало цінуватиметься дешевше за українське. Які наслідки матиме політика СОТ для АПК України? Окрім нульової модернізації, аграрний сектор змушений буде конкурувати на вільному ринку і водночас, позбавлений державної підтримки у таких обсягах, які були, напружувати внутрішні резерви для створення конкурентноздатної продукції за цінами, що не перевищуватимуть середні ринкові. Навряд чи перші роки членства у СОТ стануть для підприємств АПК проривом. Скоріш, більшість із них намагатиметься зберегти внутрішній ринок буту своєї продукції. Не забуваймо, що більшість, скажімо, молокопереробних заводів уже напрацювали інфраструктуру відносин "виробник- реалізатор - споживач", мають постійних клієнтів. Руйнація зв'язків означатиме і різке скорочення прибутків, і експансію АН внутрішній ринок іноземних сільгоспвиробників. Відтак при вступі до СОТ варто спеціально обумовити етапність модернізації АПК та наполягати на комплексі спеціальних заходив з боку держави щодо підтримки сільгоспвробників.

Олег Бойко
Президент “Центру суспільно-правових досліджень”,
кандидат юридичних наук