Пакетно-кримінальні війни

Українське кримінальне законодавство останнім часом стало популярним об‘єктом уваги законотворців. Принаймні, після тривалого затишшя процес внесення змін і доповнень у новий Кримінальний кодекс та розробки нормативних актів, дотичних до кримінального права, помітно активізувався. Характерно, що більшість пропонованих змін зорієнтовані на залагодження суперечностей між відносно недавно ухваленим Кримінальним кодексом і чинними ще з радянських часів численним нормативними актами. Так, неодноразово перероблявся механізм арешту та терміни і правила утримання під вартою підозрюваних.

Чимало пропозицій з удосконалення вітчизняного кримінального законодавства надійшло після внесення України до так званого “чорного списку” FATF, щоправда, спроби розвинути й поліпшити аспект кримінального законодавства щодо фінансових злочинів виявилися неефективними, оскільки українському правовому полю відчутно бракує як чітких питомих визначень та категоризації фінансових злочинів, так і аргументованої системи покарань за них.

Чимало законотворців всерйоз вважають найоптимальнішими заходами додаткову амністію та взагалі пропонують вивести фінансові злочини, окрім особливо тяжких, зі сфери регулювання кримінального законодавства, долучивши їх до списку злочинів цивільного права. У цьому сенсі кожна поправка до кримінального законодавства стає об‘єктом для справжніх словесних воєн між лобістськими групами. Історія розробки проекту Кримінально-процесуального кодексу, а також його зміст є наочним прикладом компромісного нормативного акту, покликаного задовольнити смаки всіх без виключення тематичних угруповань, що склалися навколо різноманітних ідей кримінального законодавства.

Треба зазначити – проект КПК мав би стати відповіддю на потреби вітчизняної системи судочинства, оскільки принципи. Вкладені у новому Кримінальному кодексі, нерідко погано узгоджувалися положенням старого, написаного ще у середині 60-х років, Кримінально-процесуального кодексу. Латаний-перелатаний поправками, іноді суперечливий, він не відповідав вимогам сучасного українського судочинства, залишаючи вирішення низки питань на розсуд судді, себто, підвищував роль “людського фактора”. Тим не менше проект нового КПК виявився радше захопливим “кримінальним чтівом”, написаним за кращим правилами голлівудських сценаріїв, аніж нормативним актом, котрий би відповідав українським судочинним реаліям або поліпшував би їх.

КПК видається таким собі посібником по детективній творчості, аніж серйозним нормативним документом. Чимало його положень (судовий слідчий, суд присяжних, охорона свідків і т. ін.) буквально списані з іноземних нормативних аналогів без жодних поправок на особливості українського судочинства. І саме вони викликали жорстку критику опонентів нинішнього варіанта проекту КПК. Зокрема. Критикуються незнано широкі повноваження судового слідчого, а також значні “люфти” у статтях про взяття під варту, попередній арешт.

Як результат – процесуальний кодекс, на котрий з таким нетерпінням чекають українські суди, досі мандрує коридорами парламенту і навряд чи буде ухвалений протягом поточної сесії. Більше того, йому “світить” перспектива взагалі зійти з дистанції, адже повторне друге читання – це тривожний симптом для будь-якого проекту.

Олег Бойко
Президент “Центра суспільно-правових досліджень”