Міжнародна фінансова корпорація провела дослідження проблем підприємницької діяльності в Україні. Висновок фахівців - близько 1 500 дозволів для започаткування власної справи, понад 150 законів регулюючих їх видачу, півтисячі нормативних актів та урядових постанов - це забагато для розвитку малого та середнього бізнесу. Тим більш враховуючи, що в Україні ще торік було ухвалено Закон "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців", який мав би полегшити долю підприємців. Але він її не полегшив, вважає президент «Центру суспільно-правових досліджень» Олег Бойко.

– Чи виправдана така щільна „опіка” держави малого та середнього бізнесу?

40% цих дозволів взагалі непотрібні. Вони не обґрунтовані, і лише стримують розвиток підприємництва. Для того, щоб отримати дозвіл на відкриття, наприклад, малої архітектурної форми, магазину, цеху тощо потрібні 29 підписів. Є ж непоганий досвід наших сусідів: Росії, Словаччини, Чехії. Приміром, у Польщі 82% внутрішнього валового продукту - результат діяльності малого та середнього бізнесу.

У країнах Західної Європи та США в рамках підтримки малого та середнього бізнесу, практикуються державні контракти для приватного підприємництва. У Німеччині для цієї категорії запроваджені податкові пільги, в Італії – пільги на кредитування. В Японії держава компенсує дві третини витрат суб’єктів малого та середнього бізнесу на перепідготовку кадрів. У Канаді та Франції працює понад 200 центрів розвитку та товариства взаємо-поручительства, що надає підприємцям пільгові займи. В Україні малий бізнес про все це може тільки мріяти. Замість цього наші законодавці „плодять” нормативні акти, які ведуть непримиренну боротьбу з підприємництвом та підприємцями.

– Минулий рік підприємці назвали одним з найважчих за останні 5 років за рівнем адміністративного та силового тиску на малий бізнес. З чим це пов’язано?

Це пов’язано не лише і застосуванням більш жорсткого адмінконтролю, але й з значним ростом витрат малого та середнього бізнесу. Мова про введення нового платежу — страхового пенсійного внеску для підприємця та найманих співробітників. Дорожчання послуг, що надає місцева влада та інші держустанови. Приміром, пожежні збільшили вартість послуг від 10 до 100 разів, залежно від регіону. Через розпорядження КМУ «Про внесення змін до плану заходів з оптимізації господарської діяльності органів виконавчої влади» від 15 жовтня 2003 р. № 619-р, ціна окремих послуг санітарно-епідеміологічної служби збільшилася у 24 рази. Хоча об’єктивних причин для такого підвищення немає.

– Чи цей рік надихнув у підприємців більш оптимізму?

Фінансовий рік-2004 розпочався для малого бізнесу усілякими фобіями. Насамперед податковий страх. У Держбюджет України було закладено підвищення єдиного податку в десятки разів. По-друге, численні законодавчі новації у галузі регулювання майнових відносин. Загроза оподаткування депозитів також була викликом для підприємців. І до речі, ця загроза ще існує. Адже норма оподаткування депозитів не скасована, а лише відкладена на рік.

Серед негативних явищ, що вплинули на розвиток малого та середнього бізнесу я б назвав березневу історію з ПДВ-рахунками. То їх запроваджували, то скасовували. Важко було навіть слідкувати за рухами влади. Врешті-решт, влада не дотрималася слова - узгоджувати свої рішення щодо бізнес-клімату, з громадськістю. Друга історія, що й досі збуджує ділові кола, запровадження голографічного захисту на сертифікатах якості. Її ухвалювали та скасовували тричі. Бізнес був стурбований необхідністю додаткових витрат. Таким чином підприємець працює під постійною загрозою того, що завтра у влади народиться нова ідея, яку він мусить профінансувати.

– З 1 липня 2004 року в Україні чинний Закон „про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців”. Чи це не крок до розвитку малого та середнього бізнесу?

Лише до певної міри. Головний недолік цього Закону у тому, що ним так і не втілено принципу "єдиного вікна". Зв’язок між процедурою державної реєстрації та післяреєстраційними процедурами залишився незмінним. Передбачена приписами Закону передача державним реєстратором повідомлень та відомостей органам, які здійснюють післяреєстраційні процедури, (органи державної статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування), аналогічні тій, що здійснювалася відповідно до 1 липня 2004 р.

Встановлений Законом порядок державної реєстрації припинення діяльності підприємця взагалі не передбачає застосування принципу "єдиного вікна". Заявник подає державному реєстратору документи, що засвідчують зняття його з обліку в органах, які здійснюють післяреєстраційні процедури. Отже Закон не містить законодавчої фіксації принципу "єдиного вікна".

– Які ще „недоліки” нового Закону на Ваш погляд слід доопрацювати?

Виконання норм Закону спричинить додаткові часові та грошові витрати суб’єктів господарювання. Цим документом збільшено кількість випадків необхідності нотаріального посвідчення документів, які подаються заявником для здійснення реєстраційних дій, що тягне за собою додаткові витрати заявників. При цьому доцільність такого нотаріального посвідчення, як на мене, сумнівна. Приміром, навіщо нотаріально посвідчувати заяву про припинення підприємницької діяльності, коли її можна підписати у присутності державного реєстратора. Також Закон запроваджує процедуру щорічного підтвердження юридичною особою відомостей про себе.

Що це, як не новий вид звітності? Крім додаткових витрат, це пов’язано із ризиком наразитися на ухвалу суду про припинення діяльності юридичних осіб на підставі наявності в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням. Внаслідок запровадження вищезгаданої процедури виникає обов’язок повідомляти про зміни у керівництві компанії, або зміну місця проживання одного з її засновників. Відповідно до Закону державна реєстрація проводиться виключно у виконавчому комітеті міськради міста обласного значення, або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації.

Таким чином, відтепер державна реєстрація не може проводитися у виконавчих комітетах рад тих міст, які не мають статусу міста обласного значення, що потягне за собою додаткові витрати для підприємців. Отже, очевидно, що до вищезгаданого Закону слід вносити зміни. Найперше, що в цій роботі необхідно зробити, так це створити робочу групу, до якої увійдуть як представники виконавчої влади, фондів соціального страхування так і представники так званого третього сектору, громадських об’єднань, що відстоюють позиції підприємців.

До речі, насамкінець хотів нагадати, що торік на парламентських слуханнях з питань підтримки малого та середнього бізнесу було ухвалено рішення „Комітетам Верховної Ради України з питань промислової політики і підприємництва, з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій проінформувати Верховну Раду України у другому півріччі 2004 року про стан виконання Рекомендацій парламентських слухань. Отже, чекаємо.

Олександр Пасховер