Або про основні проблеми в оподаткуванні, з якими стикаються постійні представництва нерезидентів в Україні.

Що приваблює іноземних інвесторів вкладати кошти в економіки окремих держав? Перш за все, звичайно, можливість виходу і опанування новими ринками. Але не останню роль в інвестиційній привабливості країни відіграє і її податкова та митна політики. Нажаль, попри багаточисельні заяви українських урядовців про створення “помірно м´яких і сприятливих умов” для здійснення інвестиційної діяльності на теренах нашої держави, питання щодо якості інвестиційного клімату на Україні залишається відкритим. І справа навіть не в тім, що починаючи з 1996 по 2000 роки і надалі ведеться компанія з ліквідації податкових і митних пільг для іноземних інвесторів і зрівняння останніх в правах з вітчизняними інвесторами, - серьозний бізнесмен взмозі обійтися і без пільг. Інша річ, що інвестор двічі подумає перш ніж вести бізнес в умовах непрозорого і досить суперечливого податкового законодавства.
   Саме із такою проблемою доводиться стикатися постійним представництвам нерезидентів в Україні, які вже звикли до того, що їх оподаткування  - процес завжди складний, суперечливий і багато в чому сумнівний. В даній статті мова й піде про найбільш “наболівше” в питанні розрахунку і справляння податку на прибуток постійними представництвами нерезидентів.
   Прислів´я “короткість – сестра таланту” наврядчи може бути застосовано до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” в тій частині, яка присвячена порядку розрахунку прибутку ППН. Законодавче врегулювання цієї складної проблеми лише одним лаконічним пунктом 13.8 наврядчи можна назвати виправданим, оскільки це створило ситуацію, при якій закон майже підмінений Порядком складання розрахунку податку на прибуток нерезидента, що проводить діяльність на території України через постійне представництво (затвердженим наказом ДПА України № 274 від 31.07.1997 р). Де-факто цей документ, а не Закон про прибуток, лежить в основі всієї системи адміністрування податку на прибуток ППН.
Перед тим, як розпочати аналіз його основних суперечностей, звернемося до того визначення постійного представництва нерезидентів в Україні, яке пропонує нам Закон про прибуток. Отже, згідно п. 1.17 ст. 1 Закону ППН в Україні – це постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється господарська діяльність нерезидента на території України. До постійних представництв, зокрема, відносяться: місце управління, філіал, офіс, завод, фабрика, майстерня, шахта, нафтова чи газова свердловина, кар´єр або інше місце розвідки чи видобутку корисних копалин. З наведеного визначення ППН випливають 2 його головні ознаки: 1) постійне представництво нерезидента в Україні не є юридичною особою; 2) воно є відокремленим структурним підрозділом нерезидента, який його утворив. Запам´ятаймо ці ознаки, оскільки в подальшому аналізі і обгрунтуванні авторської позиції вони відіграватимуть ключову роль.

Пов´язані особи: два в одному?

Перша процесуальна невідповідність Законові Порядку складання розрахунку прибутку випливає із змісту п. 5.4, згідно якого постійні представництва нерезидентів протягом 40 днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу, подають до державного податкового органу, за попередньою домовленістю з ним, декларацію про прибуток підприємства або розрахунок оподатковуваного прибутку та податку на прибуток. І ці вимоги, як зазначено в п.1.1 Порядку, нібито спираються на п. 16.11 Закону про прибуток. Натомість п. 16.11 Закону недвозначно зобов´язує нерезидентів, які ведуть свою діяльність через постійне представництво, щоквартально подавати податковим органам за місцезнаходженням ППН декларацію про прибуток, а також розрахунок нарахованого податку на прибуток за формою, встановленою центральним податковим органом. Як видно, ні про яку домовленість із податківцями, тим більше ні про альтернативу звітних документів Закон мову не веде, а, отже, викладені в п. 5.4 Порядку вимоги можна наважитися назвати безпідставною ініціативою головного фіскального органу.
Складності виникають і з порядком визначення оподатковуваного прибутку ППН. Справа в тім, що вищезгаданий Порядок, повторюючи п. 13.8 ст.13 Закону, прирівнює постійне представництво нерезидента з метою оподаткування до платника податку, який здійснює свою діяльність незалежно від такого нерезидента. Відповідно, за логікою ДПА, прибутком, який нерезидент одержує від господарської діяльності через постійне представництво, є прибуток, який постійне представництво одержало б від ведення своєї діяльності незалежно від нерезидента. Дозвольте запитати, що це є за такий прибуток? Як ми з´ясували, ППН – це відокремлений структурний підрозділ нерезидента, тому будь-який отримуваний ним прибуток є результатом діяльності постійного представництва  саме як структурного підрозділу цього нерезидента і в безпосередній від нього залежності. Більш того, вирази  “одержало б” і “незалежно від” взагалі не мають права на існування ще і з тієї причини, що таке формулювання правила формування оподатковуваного прибутку не предбачене Законом.
Не піддаються логічному поясненню і правила формування оподатковуваного прибутку нерезидента, викладені в пп. 1.7 – 1.12 Порядку, за якими цей прибуток формується і за рахунок послуг, наданих постійним представництвом нерезидентові (читай – самому собі). ДПА в котрий раз забуває, що ППН і нерезидент є однією і тією юридичною особою, а тому обов´язок розраховувати такий дохід за правилами застосування звичайних цін, є як мінімум некоректним і таким, що не відповідає Закону, оскільки нерезидент не може бути щодо себе пов´язаною особою (визначення пов´язаної особи міститься у п. 1.26 Закону про прибуток).

Безповоротна фінансова допомога?

Але найбільшого клопоту постійним представництвам нерезидентів в Україні завдає вимога податківців включати до складу валового доходу фінансування, яке ППН отримують від нерезидента. Більшість посадових осіб податкових органів, з якими доводиться мати справу постійним представництвам, розглядають таке фінансування безповоротною фінансовою допомогою. З´ясуємо, наскільки обгрунтована дана позиція. Згідно п. 1.22 ст. 1 Закону про прибуток безповоротна фінансова допомога – це сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладення таких угод. Як випливає із визначення, безповоротня фінансова допомога є результатом угод про відчуження грошових коштів, внаслідок яких відбувається перехід права власності. Чи можна тоді вважати фінансування нерезидентом свого представництва безповоротною фінансовою допомогою? – Звичайно ж, ні, оскільки в межах однієї і тієї ж самої юридичної особи не може відбутися перехід права власності. В будь-якому разі згідно із п. 4.1.6 Закону про прибуток до складу валого доходу не може бути включена безповоротна фінансова допомога, надана платником податку його відокремленим підрозділам, які не мають статусу юридичної особи (а, як ми вже з´ясували, ППН саме і є таким відокремленим структурним підрозділом). Нажаль, офіційна позиція податківців з цього питання не спирається на приписи Закону.
Як бачимо, законодавцю ще є над чим попрацювати, аби зробити оподаткування постійних представництв нерезидентів максимально зрозумілим, обгрунтованим і прозорим, і повернути ситуацію, що в цьому питанні склалася, у законне русло. Реакція інвестиційної привабливості держави на такі зміни не забариться!

Світлана Гавріна

Iнші статтi:

«Налоговики» будут отлавливать нарушителей компьютерными сетями  Далi

Жизнь взаймы  Далi

Оподаткування доходів фіз осіб: що нового?  Далi

Податкова реформа крокує вперед!  Далi

Сквозь тернии..к терниям  Далi

Отладка механизма  Далi

Всi статтi