Чи не найпоширеніші суперечки, які виникають між колишнім подружжям, є, безперечно, майнові. Ведучи спільне господарство, спільно турбуючись про покращення добробуту сім’ї, чоловік та дружина часто і не замислюються над тим, що може статися одного разу їм доведеться ділити усе спільно нажите. Вирішуються такі спори, як правило, в судовому порядку. І з прийняттям нового Сімейного кодексу України остаточне рішення суду в таких справах не востаннє залежить від того, у чиїй власності перебуває та на чиї кошти було придбане спірне майно.

Сімейний кодекс України всю подружню власність поділяє на спільну сумісну та на особисту приватну.

Спільне майно поділиться навпіл

У разі поділу майна, яким подружжя володіє на засадах спільної сумісної власності, частки дружини та чоловіка за загальним правилом є рівними. Виключення можуть мати місце в тому разі, якщо подружжя передбачили інші варіанти поділу майна за окремою домовленістю або в шлюбному договорі.

Зі свого боку і суд наділений повноваженнями відступити від засад рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо хтось з подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї (але, звичайно міг це робити, не будучи обтяженим веденням господарства, вихованням дітей тощо), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно або витрачав його на шкоду інтересам сім’ї. Не рівними за рішенням суду можуть бути частки подружжя і у випадку, якщо з чоловіком або жінкою проживають діти, непрацездатні повнолітні син чи дочка. Звичайно ж, частки такого чоловіка або дружини збільшаться.

Яке ж майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, а, отже буде ділитися навпіл? За загальним правилом, викладеним у статті 60 СК України, усе майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини, якими виступають, наприклад, навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо, самостійного заробітку.

У кодексі резюмується, що кожна річ, набута за час шлюбу, окрім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Звідси випливає, що ніхто з подружжя не зобов’язаний доводити суду наявність права спільної сумісної власності на майно, що було придбано у шлюбі. Якщо ж мова йде про майно, яке підлягає реєстрації, і яке зареєстроване на ім’я одного з подружжя, то і це майно буде визнано спільним у подружжя, якщо буде доведено, що вони придбано у шлюбі і не за власні кошти одного з подружжя. Той, на кого таке майно зареєстровано, не буде виступати одноосібним власником. Отже загальне правило визначає, що все набуте у шлюбі – спільне і ділиться навпіл.

Але і це презумпція не є непохитною. Окремими положеннями Сімейного кодексу України визначається яке майно, хоча і набуте у шлюбі, належить кожному з подружжя на праві особистої приватної власності. Беззастережно у приватній власності чоловіка або дружини знаходиться подароване та успадковане майно, речі індивідуального користування, а також коштовності (навіть ті, що були придбані за спільні кошти подружжя).

Зацікавлена особа також може довести, що майно було придбано у шлюбі, але за кошти, що належали їй особисто, а, отже, знаходиться у її особистій приватній власності. Таким чином для того, щоб зрозуміти, які речі будуть особистими, постає необхідність визначитися з тим, що Сімейний кодекс розуміє під поняттям коштів, які особисто належать особі.

Особисті кошти особи

У статті 57 СК зазначається, що особистою приватною власністю дружини або чоловіка є премії, нагороди, які вона (він) одержали за особисті заслуги. Отже за загальним правилом ці кошти належать одному з подружжя особисто. Здавалося б, є зрозумілим, що майно, придбане за ці кошти є особистим і повинно залишитися у того з подружжя, хто був нагороджений премією або нагородою (якщо він (вона) в судовому порядку доведе, що майно було придбано саме за ці кошти, а не за рахунок спільного сімейного бюджету).

Разом з тим, СК майже по відношенню до кожного загального правила вводить особливе “але”, і згадане правило не є виключенням. - СК України містить застереження, за яким суд правомочний визнати за другим подружжям право на частку премії, нагороди (а, отже, на частку придбаного на них майна), якщо буде встановлено, що він своїми діями з ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо сприяв її одержанню. Таким чином, купівля майна за премії чи винагороди ще не гарантує того, що це майно в разі поділу майна залишиться у зацікавленого подружжя, незважаючи на пряму вказівку Сімейного кодексу України.

Відповідно до частини 4 статті 57 особистою приватною власністю чоловіка (дружини) є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй (йому) належала, а також як відшкодування завданої їй (йому) моральної шкоди. Отже той з подружжя, який отримав відшкодування, вправі самостійно ним розпорядитися. Майно, що буде ним за ці кошти придбане, буде належати йому на праві особистої приватної власності і у разі поділу залишиться за цим подружжям. Цікаво, що жодних виключень з приводу даної позиції кодекс не містить.

Аналогічна ситуація складається і з приводу майна, придбаного чоловіком або дружиною за рахунок страхових сум, одержаних ним (нею) за обов’язковим або добровільним особистим страхуванням.

Коштами, що належать чоловікові або дружині особисто можуть вважатися також грошові суми, внесені як вклад у банківську або іншу кредитно-фінансову установу до шлюбу.

Виникає запитання, який же правовий режим встановлений для таких коштів як зарплата, пенсія, стипендія? Чи перебувають вони у особистій власності одного з подружжя чи становлять частку сімейного бюджету? Якщо до прийняття нового Сімейного кодексу України це питання не було врегульоване і вирішувалося на розсуд суду, то з 2004 року воно зазнало законодавчого врегулювання. Відповідно до статті 61 СК України заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу, є об’єктом спільної сумісної власності.

Таким чином законодавець дає чоловікові або дружині право вибору: чи розпоряджатися власною заробітною платою (іншими доходами) особисто, чи вносити її до сімейного бюджету. Інша річ, що на практиці важко розмежувати особисті кошти та кошти, внесені до сімейного бюджету. А, отже, в судовому порядку зацікавленій особі буде не легко довести, що те чи інше майно було придбано нею за власні кошти, не внесені до сімейного бюджету, і відповідно становить її особисту приватну власність.

Інтереси сім`ї чи власні інтереси?

Іншою своєрідною «пасткою» на етапі поділу майна для колишнього подружжя є використання так званих кодексом власних коштів. Потрібно мати на увазі і пам’ятати, що якщо один з подружжя витрачає, перебуваючи у шлюбі, власні кошти на укладання договору в інтересах сім’ї (наприклад, лотерейного договору, купівлі квартири для проживання в ній сім`ї тощо), то все одержане за цим договором переходить у спільну сумісну власність подружжя, і, відповідно, буде підлягати поділу.

Нажаль, Сімейний кодекс України не конкретизує, на яких підставах суд буде доходити висновку, що договір був укладений саме в інтересах сім’ї. Яке правило буде підлягати застосуванню при поділі цінного майна, придбаного за власні кошти одного з подружжя: про належність його до приватної власності чи, можливо, до спільної сумісної власності як такого, що отримане за договором, укладеним в інтересах подружжя? Сподіваємося, що судова практика надасть відповіді на ці запитання.

Iнші статтi:

Недійсний шлюб. Коли він можливий?  Далi

Сімейний кодекс – новий етап у регулюванні сімейних відносин  Далi

Всi статтi