Як одна з найважливіших галузей відносин у суспільстві – сімейні відносини – не могли залишилися поза увагою законодавця в той час, як він докорінно змінював правові регулятори цивільних взаємин. В результаті 10 січня 2002 року з’явився надзвичайно важливий законодавчий акт – Сімейний кодекс України, який діяв на території України 10 днів в 2003 році (з 1 по 10 січня) і остаточно набрав чинності разом з Цивільним кодексом України 1 січня 2004 року.

В порівнянні з Кодексом про шлюб та сім’ю Сімейний кодекс – це якісно нова модель регулювання відносин, що складаються між нареченими, між подружжям, батьками та дітьми, дідом та бабою, братами і сестрами. Майже кожна його норма несе в собі щось нове, інколи незвичне для правової свідомості нашого суспільства. Тим не менш документ покликаний привести правове регулювання сімейних відносин у відповідність з вимогами часу та фактичним станом справ у державі, а, отже, запропоновані в Сімейному кодексі Україні новели вже знаходять позитивне стверження.

Головною новелою кодексу безперечно є те, що вперше в законодавстві закріплено таке поняття як “сім’я” і визначено підстави, відповідно до який сім’я створюється. Згідно статті 3 СК України сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Права члена сім’ї має і одинока особа. З набранням кодексу чинності сім’я може утворюватися не тільки на звичних за часів панування радянської правової доктрини підставах – зі шлюбу, кровного споріднення, та усиновлення, а також і на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Тобто відтепер на законодавчому рівні конкубінат (фактичний шлюб) визнається підставою для створення сім’ї.

А, відповідно, виникає необхідність у приведенні багатьох законодавчих актів, які визначають права та обов’язки сім’ї, у відповідність зі статтею 3 СК України. До речі, необхідно зауважити, що прихильники однополих фактичних шлюбів не отримали права на законодавче визнання такого співжиття сім’єю, оскільки таке б визнання протиречило моральним засадам нашого суспільства. Окрім цього, не треба плутати обов’язки членів сім’ї з обов’язками подружжя. Фактичне проживання сім’єю відповідно до Сімейного кодексу не є підставою для виникнення подружніх відносин між чоловіком і жінкою.

Кодекс значну увагу приділяє регулюванню сімейних відносин за допомогою договору. Мова йде не лише про звичний для нас шлюбний договір, якому присвячена окрема 10 глава документу, а про договори, якими подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім’ї та родичі можуть врегулювати відносини між собою. До таких договорів кодекс відносить договір дружини та чоловіка про те, з ким із них після розірвання шлюбу будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні їхнього життя братиме той, хто буде проживати окремо – так званий “договір про розірвання шлюбу” (стаття 109); договір дружини і чоловіка про надання утримання (стаття 78), договір дружини і чоловіка про припинення права на аліменти у зв’язку з набуттям права власності на нерухомість (ст. 89); договір матері та батька дитини про сплату аліментів на дитину (ст. 189); договір дружини і чоловіка про визначення порядку користування нерухомістю (ст. 66); договір про поділ нерухомого майна (ст. 68); договори, які можуть бути укладені жінкою та чоловіком, які проживають однією сім’єю, але без реєстрації шлюбу тощо.

В загальних положеннях про шлюб кодексом визначено право особи на укладання шлюбу. Навідміну від передбаченої у Кодексі про шлюб та сім’ю, що втратив чинність, можливості зниження державною адміністрацію шлюбного віку у разі вагітності жінки або народження дитини і в інших виняткових випадках, Сімейний кодекс встановлює, що особі, яка досягла 14 років, за її заявою рішенням суду може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. Отже, вирішення данного питання на сьогоднішній день віднесено до компетенції суду, а це вимагає доповнення Цивільного процесуального кодексу відповідними правилами окремого провадження з даної категорії справ.

Цікавою новелою є положення статті 31 СК України про заручини, а саме про відповідальність особи, яка відмовилася від шлюбу, що полягає у обов’язку відшкодувати другій стороні затрати, що були нею понесені у зв’язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля. Окрім цього у разі відмови від шлюбу особи, яка одержала подарунок у зв’язку з майбутнім шлюбом, договір дарування за вимогою дарувальника може бути розірваний судом. Таким чином, недобросовісному нареченому чи нареченій відтепер треба пильнувати і зважувати на власні дії.

До 1 січня 2004 року мало місце правило, згідно якого подача заяви про реєстрацію шлюбу здійснювалася майбутнім подружжям особисто. Відтепер така заява, попередньо нотаріально посвідчена, може бути подана представником, повноваження якого нотаріально посвідчені, якщо чоловік чи жінка не можуть через поважні причини особисто подати таку заяву. Змін зазнали і правила щодо часу і місця реєстрації шлюбу. За загальним правилом шлюб реєструється після спливу одного місяця від дня подання особами заяви про реєстрацію шлюбу, але за наявності поважних причин керівник державного органу реєстрації актів цивільного стану дозволяє реєстрацію шлюбу до спливу цього строку. А у разі вагітності нареченої, народження нею дитини, а також якщо є безпосередня загроза для життя нареченої або нареченого, шлюб реєструється у день подання заяви. Відповідно при собі нареченим потрібно мати документи, які б підтверджували зазначені обставини.

Щодо місця реєстрації шлюбу – відтепер вона може відбутися не лише за місцем проживання наречених, а в будь-якому державному органі реєстрації актів цивільного стану за їхнім вибором. Відповідно відмова нареченим, які проживають, скажімо у Білій Церкві, зареєструвати їхній шлюб у Києві, буде вважатися незаконною.

Глава 5 Сімейного кодексу визначає підстави та правові наслідки недійсності шлюбу. Розрізняється шлюб, який є безумовно недійсним і анулюється органами РАГСу за заявою заінтересованої сторони (наприклад, шлюб, зареєстрований між особами, які є родичами прямої лінії споріднення); шлюб, який обов’язково визнається недійсним за рішенням суду (шлюб, який був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, та фіктивний шлюб); шлюб, який може бути визнаний недійсним за рішенням суду (наприклад, укладений між двоюрідними братом та сестрою). Важливими в даних випадках є правові наслідки недійсності шлюбу, до яких закон (стаття 45) відносить і право виселення особи з житлового приміщення, якщо вона поселилася в нього у зв’язку з реєстрацією недійсного шлюбу.

Однією з задач кодексу є захист особистих немайнових прав та обов’язків подружжя. Відтак згідно статті 49 СК України позбавлення жінки репродуктивної функції у зв’язку з виконанням нею конституційних, службових, трудових обов’язків або в результаті протиправної поведінки щодо неї є підставою для відшкодування завданої їй моральної шкоди. Теж саме правило відповідно до статті 50 застосовується і до чоловіка.

Чи не найбільший інтерес викликають в кодексі положення, які стосуються права особистої приватної власності дружини та чоловіка та їх спільної сумісної власності. До особистої приватної власності, окрім традиційних об’єктів, кодекс відносить кошти, одержані як відшкодування за втрату чи пошкодження речі, яка належала одному з подружжя; як відшкодування моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов’язковим або добровільним особистим страхуванням. Нарешті і заробітна плата визнана законом особистою власністю одного з подружжя, якщо вона не внесена до сімейного бюджету.

Не можна не згадати і статтю 65 Сімейного кодексу, яка регулює право на розпоряджання майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Так, дружина або чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Більш того, для укладання одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Ігнорування цього правила може бути підставою для звернення до суду.

Окремої уваги заслуговують положення кодексу щодо прав та обов’язків подружжя по утриманню. Відповідно до статті 84 право на утримання має вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Аналогічне право згідно статті 86 має і чоловік, з яким проживає дитина, до досягнення нею шести років.

Детальна увага в кодексі приділена питанням розірвання шлюбу, встановленню режиму окремого проживання подружжя. Не залишилася без регламентація проблема штучного запліднення та імплантації зародка – кодекс чітко захищає в таких випадках права подружжя на дитину.

Окремим розділом врегульовані відносини щодо влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування – усиновлення, опіки та піклування і патронату (коли за договором орган опіки і піклування передає дитину, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, на виховання у сім’ю іншої особи (патронажного вихователя) до досягнення дитиною повноліття, за плату) та інших важливих сімейних відносин.

Розділ V кодексу встановлює права та обов’язки інших членів сім’ї та родичів, зокрема права баби та діда, прабаби та прадіда на виховання внуків та правнуків, права братів та сестер на спілкування, право мачухи, вітчима брати участь у вихованні пасинка, падчерки тощо.

Для тих, хто цікавиться проблемою укладання чи розірвання шлюбу з іноземцями, усиновлення дитини іноземними громадянами, корисним буде познайомитися з розділом VI кодексу.

Підводячи підсумок, варто зазначити, що зі вступом в силу нового Сімейного кодексу України можна сподіватися на те, що інститут шлюбу та сім’ї зазнає нового поштовху до гармонійного розвитку. І якщо не ігнорувати норми кодексу, то багато подружніх проблем і негараздів можуть бути з найменшими втратами подоланими.

Iнші статтi:

Недійсний шлюб. Коли він можливий?  Далi

Сімейний скарб: ділити не переділити!  Далi

Всi статтi