Напевне, не існує в світі жодної країни, в якій би кожен громадянин безапеляційно дотримувався прав і свобод інших людей, не завдаючи їм порушень і не обмежуючи їх. Така країна, безсумнівно, мала б всі шанси називатися дійсно державою громадянського суспільства, про яку мріяли всі представники школи природного права упродовж цілого ряду століть.

Нажаль, об'єктивна дійсність змушує нас щодня зіштовхуватися з порушеннями прав людини, підприємців, різних фірм, зокрема цивільних прав, про які ми дізнаємося не лише від знайомих, з газет та телебачення, а й бачимо на власні очі чи відчуваємо на власній шкірі.

Допомогти відновити чи захистити такі права покликані спеціальні норми цивільного законодавства, зокрема глава 19 Цивільного кодексу України, яка стосується інституту позовної давності. Навідміну від норм цивільного законодавства, яке було прийнято ще за радянських часів, статті 256-268 глави 19 вмістили в собі ряд абсолютно нових положень, інколи діаметрально відмінних від тих, що регулювали позовну давність до 2004 року.

Знання та вдале застосування цих оновлених положень здатне допомогти реалізувати право на захист цивільних прав з тим, щоб прислів “хто не встиг – той запізнився” жодним чином не був застосований до несприятливої ситуації, в якій людина чи юридична особа може опинитися.

Позовна давність розглядається Цивільним кодексом як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу. Саме тому можливість захисту цивільних прав у багатьох випадках залежить від того, чи були дотримані строки, встановлені на цей випадок у законі.

Закон поділяє позовну давність на загальну та спеціальну.

Загальна позовна давність залишилася незмінною і встановлюється тривалістю у три роки, тоді як спеціальна позовна давність, яка, на відміну від закріпленої у ЦК УРСР, тепер може бути як скороченою, так і подовженою, відтепер обчислюється по-новому.

Так, скорочена спеціальна позовна давність в 1 рік згідно кодексу застосовується до наступних вимог:

• про стягнення неустойки (штрафу, пені) – (за старим кодексом стягнути пеню або штраф можна було лише за 6 місяців з дня виникнення права на позов). І хоча така норма вбачається досить привабливою, оскільки нібито дозволяє стягнути більшу суму неустойки, коли мова йде про юридичних осіб – суб'єктів господарювання необхідно не забувати звертатися до кодексу-“побратима” - Господарського кодексу України, який в статті 232 проголошує правило, за яким нарахування штрафних санкцій (неустойки) за прострочення виконання зобов'язання припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.
  Отже, за загальним правилом стягнути неустойку з суб'єкта господарювання (але в жодному разі не з фізичної особи) можна буде лише за півроку. Але, ГК України надав право сторонам-господарюючим суб'єктам у договорі змінити строк нарахування неустойки. А, отже, лише в договірному порядку такі сторони можуть домовитися про нарахування неустойки упродовж 1 року з дня прострочення виконання зобов'язання.
• про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації – відтепер треба пильнувати, адже якщо до 2004 року на таку підставу поширювався загальний трирічний строк позовної давності, то зі вступом в силу нового кодексу цей строк скоротився до року;
• про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності;
• у зв'язку з недоліками проданого товару;
• про розірвання договору дарування;
• у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти;
• про оскарження дій виконавця заповіту.

До вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства чи обману відтепер застосовується подовжений строк позовної давності у 5 років, а до вимог про застосування наслідків нікчемного (абсолютно недійсного – недійсність якого прямо випливає із закону) правочину – в 10 років.

Важливою практичною новелою інституту позовної давності стала викладена у статті 259 ЦК України норма, яка повністю змінила імперативне веління старого Цивільного кодексу щодо неможливості зміни строків позовної давності за домовленістю сторін. Відтепер позовна давність може за домовленістю сторін бути змінена, але лише у бік її збільшення. Така домовленість обов'язково повинна бути викладена письмово в окремому договорі, який може бути невід'ємною частиною основного договору чи застосовуватися до всіх укладених між контрагентами правочинів. Оскільки закон прямо не вказує на те, що збільшеним може бути лише загальний строк позовної давності, то з цього логічно випливає, що сторони можуть за домовленістю змінювати і спеціальні строки позовної давності.

Кодексом також передбачені вимоги, на які позовна давність взагалі не може бути поширена. До них відносяться:

• вимоги, що випливають із порушення особистих немайнових прав (винятки можуть бути встановлені законом);
• на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу;
• на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;
• на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право;
• на вимогу страхувальника до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування).

Важливим при застосуванні позовної давності є правильно її обчислити. Оскільки позовна давність – це строк, то вона обчислюється за загальними правилами визначення строків. При цьому потрібно мати на увазі, що порядок обчислення позовної давності в жодному разі не може бути змінений за домовленістю сторін. Так, перебіг строку позовної давності починається з наступного дня після відповідної календарної дати або з настанням події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом такою датою і подією вважається день, коли особа довідалася чи могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідно, позовна давність до вимоги про спростування недостовірної інформації, поміщеної у ЗМІ, обчислюється від дня поміщення цих відомостей в ЗМІ або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості.

Перебіг позовної давності про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання. Важливою новинкою є те, що у разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття. Таким чином кодекс надає такій неповнолітній особі право самостійно звернутися до суду з вимогою про поновлення або захист порушеного цивільного права, оскільки такі порушення найчастіше виходять саме від законних представників неповнолітніх, які, безсумнівно, не будуть позивачами в таких спорах.

При порушенні умов зобов'язання початок перебігу строку позовної давності розраховується, виходячи з таких положень, які передбачених статтею 261 ЦК України:

• якщо строк виконання зобов'язання передбачений і чітко визначений, то перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку;
• якщо строк виконання невизначений – від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Це саме правило застосовується і в разі, якщо строк виконання зобов'язання визначений моментом вимоги. В цьому формулюванні чітко прослідковується “прокол” законодавця, адже зрозуміло, що за таким правилом встановити початок перебігу строку позовної давності взагалі не можливо. Це пояснюється тим, що згідно статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений, або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час .
  Звідси випливає і парадоксальний висновок: строк позовної давності починає обчислюватися у будь-який час. Наврядчи таке “вдале” формулювання не призведе до непорозумінь у встановленні строків позовної давності у спорах, що будуть виникати із зобов'язань, по яких строк виконання боржником зобов'язання не буде чітко встановлений.
• якщо боржнику надається пільговий строк для виконання вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку;
• за регресними зобов'язаннями – від дня виконання основного зобов'язання.

Корисною з практичної точки зору новинкою видаються положення статті 264 Цивільного кодексу України, які містять підстави для переривання перебігу позовної давності. Так, якщо старим ЦК строк позовної давності в разі вчинення особою дій, що свідчать про визнання боргу, був підставою для переривання перебігу позовної давності лише в спорах, по яких однією або обома сторонами був громадянин, то згідно статті 264 ЦК України строк позовної давності обов'язково переривається, і час, що минув до переривання перебігу позовної давності до нового строку не зараховується, якщо будь-яка особа вчинить дії, що свідчать про визнання нею боргу.

Таке положення відтепер обов'язково треба мати на увазі юридичним особам, адже відповідь на претензію із проханням відстрочити строк виконання грошового зобов'язання, сплата частини боргу тощо тепер є підставами для того, щоб перебіг строку позовної давності розпочинався заново. А оскільки він поширюється не лише на основне зобов'язання, але і на додаткові вимоги, зокрема щодо сплати неустойки, то юридична особа-боржник ризикує збільшити суму заборгованості.

Розкриваючи особливості інституту позовної давності, які були запроваджені новою цивільною “конституцією”, не можна залишити поза увагою порядок застосування судом позовної давності. Зокрема треба зазначити, що відтепер позовна давність не повинна застосовуватися судом, якщо про це не заявляє сторона у спорі до моменту винесення рішення.

І хоча випадки неуважності боржників (відповідачів у справах) до власних прав і можливостей у процесі можна перелічити на пальцях, все ж можна сподіватися, що заява про застосування позовної давності може відповідачами і не подаватися. До речі, якщо заповзятливі контрагенти викладуть у договорі домовленість у разі передачі розгляду спору до суду не заявляти про застосування позовної давності, такий пунк договору буде вважатися нікчемним, оскільки він буде вчинений з метою обмежити правоздатність особи.

Не рідкі випадки, коли особа використовує своє право на захист шляхом подання цивільного позову в кримінальній справі. В разі, якщо суд залишає такий позов без розгляду, то час від дня пред'явлення позову до набрання законної сили рішенням суду не буде зараховуватися до позовної давності. А якщо частина строку, що залишилася буде меншою ніж шість місяців, то вона продовжиться до шести місяців.

Як бачимо, незважаючи на деякі неузгодженості і суперечності, Цивільний кодекс України надає особам, цивільні права яких порушені, досить вагому “зброю” по їх захисту у вигляді інституту позовної давності. Головне – вдало цю зброю застосувати.

Iнші статтi:

Інвестор передбачає, а закон розпоряджає...  Далi

Підприємства об′єднуються за Господарським кодексом  Далi

Відповідальність “по-господарськи”  Далi

Господарський кодекс: дискусії продовжуються...  Далi

Всi статтi