Кожному юристу не рідко доводиться мати справу із притягненням до відповідальності контрагента по бізнесу свого клієнта, або навпаки захищати інтереси фірми, яку він представляє, якщо вона комусь заборгувала.

Трапляються і випадки, коли юристу необхідно стримати або зупинити намагання державних контролюючих органів довести винність його клієнта у вчиненні господарського правопорушення. При цьому вкрай важливо не заплутатися в тому лабіринті правових норм, які з'явилися в новому Господарському кодексі України. Питанням господарської відповідальності, тобто відповідальності за вчинення правопорушення у сфері господарювання, спеціально було присвячено розділ V ГК України.

До того ж, при вирішенні спорів про притягнення до відповідальності за порушення зобов'язань звернення до одного Господарського кодексу, як свідчить практика розгляду спорів в Господарському суді міста Києва, недостатньо. В таких випадках вже традиційно варто звертати увагу і на відповідні положення Цивільного кодексу України, які дублюються або суперечать господарським нормам.

Саме про види, межі і підстави відповідальності за Господарським і Цивільним кодексами України, а також про суперечності між окремими нормами цих законодавчих актів і поведемо далі мову.

Як випливає із положень Господарського кодексу, розробники якого скрупульозно підійшли до класифікації видів господарської відповідальності, учасники господарських відносин – підприємці, різні підприємства, установи, організації тощо – за правопорушення у сфері господарювання мають нести відповідальність шляхом застосування до них господарських санкцій.

За ГК господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні або правові наслідки. Кодекс виділяє декілька видів таких санкцій, які різняться не тільки за правовою і економічною ознакою, але також за порядком і підставами застосування. Їх доцільніше було б навести і порівняти у вигляді такої таблиці:

Водночас правові наслідки порушення цивільного зобов'язання, які з точки зору ГК можна було б назвати “санкціями”, містяться і в Цивільному кодексі України, стаття 611 якого виокремлює сплату неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Розглянемо кожен з наведених вище видів господарських санкцій.

Під збитками стаття 224 ГК розуміє:

• витрати, зроблені управленою стороною;
• втрата або пошкодження майна;
• неодержані доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

При цьому до складу збитків включаються:

• вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна;
• додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесених стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
• неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
• матеріальна компенсація моральної шкоди.

Натомість стаття 22 Цивільного кодексу України наводить дещо інший перелік “цивільних збитків”. До них належать:

• витрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
• доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Моральна шкода до складу збитків ЦК не включена, і відшкодовується окремо.

Як бачимо, наявність деяких невідповідностей в розумінні збитків за цивільним і господарським законодавством очевидна: якщо в Господарському кодексі мова йде про витрати, які сторона вже фактично зробила, то Цивільний кодекс допускає наявність витрат, які особою ще не зроблені, але обов'язково мають настати.

До того ж, визначення збитків за Господарським кодексом є ширшим ніж те, що наведене у статті 22 ЦК України. Тому така невідповідність спеціального закону загальному дає підстави для підприємців самостійно обирати, за яким нормативним актом вимагати відшкодування збитків. Звичайно, цей вибір буде залежати від того, за яким кодексом цих збитків буде більше. Навряд чи такий стан речей позитивно відіб'ється на єдності правозастосовної практики.

Невідповідність положень обох кодексів щодо збитків не вичерпується наведеним прикладом. Так, за тією ж 22 статтею ЦК України збитки можуть відшкодовуватися як в меншому, так і в більшому розмірі, якщо це передбачено договором або законом.

Господарський же кодекс на противагу ставить положення п. 5 статті 225, за яким про більший розмір збитків мова взагалі йти не може, а менший розмір збитків за невиконання або неналежне виконання зобов'язання має бути передбачений виключно законом (але не договором). Окрім цього сторони господарського зобов'язання не можуть погодити між собою обмеження їх відповідальності, якщо її розмір визначено законом.

Ще більше суперечностей між кодексами-двійнятами простежується в питанні визначення розміру штрафних санкцій та порядку їх застосування.

За Господарським кодексом розмір штрафних санкцій, визначений щодо окремих видів зобов'язань, не може бути змінений за погодженням сторін. В той же час, посилання на статтю 551 Цивільного кодексу України, яка визначає, що розмір неустойки (а за ЦК – це штраф і пеня), встановлений законом, може бути збільшений у договорі, а також і те, що сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом, дає підстави підприємцям відступити від приписів Господарського кодексу.

Водночас, незважаючи на відсутність прямої заборони, навряд чи підприємці зможуть змінити в договорі розміри штрафів, які ГК передбачає в разі порушення зобов'язання, однією із сторін в якому є суб'єкт господарювання, що належить до державного сектора економіки, або в разі порушення, пов'язаного з виконанням державного контракту, або якщо виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту.

Великий знак питання викликає як у юристів, так і підприємців порядок застосування штрафних санкцій. І не дивно, адже одна стаття Господарського кодексу повністю суперечить аналогічній статті Цивільного кодексу. Так, за загальним правилом, що міститься у ГК, збитки при невиконанні або неналежному виконанні зобов'язання відшкодовуються лише в тій частині, що не покрита штрафними санкціями. Натомість за статтею 552 ЦК сплата неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

При чому, як бачимо, тут мова йде про повний розмір збитків, а не окремої їх частини. Разом з тим, на захист цієї позиції виступає і стаття 624 ЦК, за якою якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Очевидно, що юристам доведеться ще виявити неабияку майстерність для того, щоб суд задовольнив їх вимогу про повне відшкодування збитків і сплату неустойки, яка обґрунтовується лише посиланням на ЦК України. Відповідачам по таких справах варто же навпаки переконувати суд про доцільність застосування норм ГК для вирішення спору.

Для позивача і відповідача у спорі про стягнення неустойки (штрафних санкцій) важливе значення будуть відігравати і положення обох кодексів щодо терміну нарахування цих санкцій. Цікаво, що за ГК нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане. Натомість за ЦК строк позовної давності щодо стягнення неустойки становить 1 рік. При вмілому застосуванні цих положень відповідач може розраховувати на те, що за рішенням суду йому доведеться сплатити менший розмір пені та/або штрафу, ніж той, на який розраховував позивач.

Оперативно-господарські санкції і адміністративно-господарські санкції підпали під регулювання лише Господарського кодексу України.

Важливим принципом при застосуванні оперативно-господарських санкцій є відхід від загально-цивілістичного положення про відповідальність лише за наявності вини, оскільки такі санкції можуть бути застосовані незалежно від вини суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання. Водночас вони застосовуються лише в тому випадку, якщо погоджені сторонами у договорі. До таких санкцій ГК відносить наступні, але не виключно:

• одностороння відмова від виконання свого зобов'язання управленою стороною, із звільненням її від відповідальності за це – у разі порушення зобов'язання другою стороною;
• відмова від оплати за зобов'язанням, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони;
• відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачі банківських позичок тощо;
• відмова управленої сторони зобов'язання від прийняття подальшого виконання зобов'язання, порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов'язанням (списання з рахунку боржника в безакцептному порядку коштів, сплачених за неякісну продукцію, тощо);
• встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов'язань стороною, яка порушила зобов'язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо;
• відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушила зобов'язання.

До адміністративно-господарських санкцій ГК віднесено наступні, але не виключно:

• вилучення прибутку (доходу);
• адміністративно-господарських штраф;
• стягнення зборів (обов'язкових платежів);
• зупинення операцій за рахунками суб'єктів господарювання;
• застосування антидемпінгових заходів;
• припинення експортно-імпортних операцій;
• застосування індивідуального режиму ліцензування;
• зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання певних видів господарської діяльності;
• обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання;
• скасування державної реєстрації та ліквідація суб'єкта господарювання.

Як бачимо, в Господарському кодексі положення щодо відповідальності суб'єктів господарювання знайшли більш систематизоване відображення, ніж в Цивільному кодексі. Деякі питання виписані більш чіткіше (наприклад, щодо умов і порядку відшкодування збитків). Водночас невідмежованість сфер застосування ГК і ЦК буде призводити до частих суперечностей при розгляді спорів щодо відповідальності суб'єктів господарювання, розв'язання яких буде залежати саме від майстерності юристів.

Iнші статтi:

Інвестор передбачає, а закон розпоряджає...  Далi

Підприємства об′єднуються за Господарським кодексом  Далi

Головне – не пропустити строк!  Далi

Господарський кодекс: дискусії продовжуються...  Далi

Всi статтi